Повний місяць
Антон прокинувся весь мокрий від холодного поту. Коли стояла така спека, його завжди мучили кошмари. Хлопець навпомацки дістався до балкону та розкрив навстіж вікно. Антон відчув, як в обличчя подув свіжий травневий вітер. Він жадібно набрав повні легені повітря, а потім щосили видихнув. Перед ним сяяла вогнями панорама нічного міста. Неймовірний краєвид, що відкривався з його неймовірного пентхаусу завжди заспокоював, та не цього разу. Що йому наснилося! Якесь марення, нісенітниця, яка залишила болючий і ранящий присмак. Там точно була Таня, його колишня. Вона, немов збожеволіла вовчиця, розривала на шматки кожного, хто ставав на їх шляху.

Антон обернувся і подивився на ліжко, де тихо спала Маша, його теперішня. Він ніколи не був романтиком і не мав звички спостерігати, як хтось спить, але зараз його погляд затримався. Курчаве біле волосся, довгі ноги, ідеальні сідниці та тонка талія. Вона, ніби янгол, була оповита місячним світлом та цілковитим безтурботним спокоєм. Проте в його голові знову почали спливати уривки зі сну.

Вони були зграєю вовків. Дикі, жорстокі, але, в той же час, шалено закохані та віддані. Якщо билися то не на життя, а на смерть, захищаючи один одного і свою зграю. Таня була рудою вовчицею, чи бувають вовки такого окрасу? Їхня маленька зграя просувалася вглиб лісу. Вони шукали собі новий притулок, набираючи шалений темп, який не кожен міг витримати. Жага до пригод та п’янкий присмак волі заставляли мчати вперед. Одного дня вони нарвалися на мисливців. Це була справжня бійня.

Антон раптом відчув смак крові в роті. У ту ж секунду він зрозумів, що так зціпив зуби, що прикусив собі губу. Тихо вилаявшись, він пішов у ванну. Маша трохи заворушилася на ліжку, але не прокинулася. Вмиваючись холодною водою, Антон підняв голову і подивився на себе в дзеркало. Змарніле обличчя, червоні від постійного безсоння очі, щетина. Так, щось вовче в ньому зараз було. Йому не хотілося згадувати цей кошмар, але моторошні сцени знову і знову врізалися в свідомість.

Дуло рушниці майже біля самісіньких його очей. Але він не боїться, навіть не думає про це, просто приймає смерть як даність, вишкіривши зуби. Лунає пронизливий крик. Руда вовчиця із закривавленою пащею валить мисливця на землю. На допомогу! Швидше до неї на допомогу! Потужним ривком він кидається на другого мисливця, закриваючи спину рудої. У цій сутичці виживуть або обидва, або ніхто. Постріл. Постріл! Кого? Ко ...

– Котик, з тобою все гаразд? – з кімнати долинув сонний голос. – Ти що там робиш?
Антон потряс головою, проганяючи ці образи, та пішов назад у ліжко. Дівчина грайливо потягнулася і обійняла його, м'яке волосся накрило його плечі.
– Дуже душно, не треба, – одразу відхилився Антон.
– Яким ти буваєш букою, – розсміялася Маша. – Лягай.
Дівчина ледь торкалась своїми тендітними пальчиками його потилиці, ніжно перебираючи пасма, і Антон поступово знову почав провалюватися в сон.

Які теплі руки. Вони гладили його і заколисували. Чувся тихий жіночий голос, але він не міг розібрати всіх слів.
– Тихіше, тихіше. Все буде добре. Ти хороший хлопчик, сильний, ти впораєшся.
Він ледь розплющив очі і побачив розмитий жіночий силует. Світле волосся, лялькове личко, таке знайоме. Він застогнав від болю. У грудях щось різало і кололо.

– Антон! Антон, прокинься! – Маша щосили трясла його за плече.
Він ривком сів на ліжку.
– Ти стогнав, – занепокоєно насупила вона брови. – Все в порядку?
– Так, – похитав головою Антон. – Все добре. Просто поганий сон.
– Що тобі наснилось?
– Та так, – махнув він рукою. – Ніби я поранений вовк.
– Вовк? – здивувалася дівчина. – Нічого собі!
– Так. І хтось підібрав мене у лісі. Хтось дуже милий.
– Мені теж колись снилося, що я була твариною уві сні, правда, кошеням.
– Кошеням? – посміхнувся Антон. – Щось у цьому є!
– Мур, – вона знову вмостилась на ліжку і прошепотіла: – Давай вже спати.
Кілька хвилин і дівчина солодко заснула. Антон же тепер не міг зімкнути очей, серце й досі калатало у грудях. Тільки-но він закривав очі, як у голові одразу спливав образ рудої закривавленої вовчиці. Таня... Може, подзвонити? Раптом згадався запах її довгого яскраво-помаранчевого волосся, їхні розмови після опівночі в малесенькій квартирі, яку вони знімали за смішні гроші. Зараз він був ситий вовк, але йому постійно чогось не вистачало для щастя. Чи може когось?

– Залишайся зі мною. Тут добре. Тут люблять і годують. І немає мисливців.
– А ціна? – загарчала Руда.
– Ціна? Немає ніякої ціни. Тебе будуть годувати два рази в день, гуляти, возити в автомобілі, і спати ти будеш не на сирій землі, а в теплому домі.
Вовчиця вагалася, її серце благало залишитись, але нутром вона відчувала, що наражає себе на страшну небезпеку.
– Не йди.

Руда лишилася. Спочатку було складно звикнути: не огризатися, не тікати, не полювати. Та вона ніби звикла, і все було так, як він обіцяв. Про них дбали і любили. Зникли постійні погоні, відчуття голоду і страху. Вони стали ручними домашніми собаками. Та вовчиця не знаходила собі спокою, іноді вночі вона підходила до вікна і дивилася в бік лісу. Одного разу він не витримав:
– Що ти все нудишся? Тебе тут ніхто не тримає, не подобається – йди!
– Ніхто не тримає? – вишкірилась Руда.
Він навіть не встиг нічого сказати у відповідь, як вона розвернулася і махнула через паркан. Вовчиця мчала, наче за нею гналася сотня мисливських псів, у сторону лісу. Можливо, йому треба було наздогнати її, та він не ризикнув. Те життя залишилося в минулому, тепер ліс лякав його. Руда більше не з’являлася, іноді з лісу долинало протяжне виття, та він переконував себе, що це – вітер.


– Привіт, це Антон.
– Привіт.
– Ось вирішив зателефонувати.
– Навіщо?
– Хотів дізнатись як ти? Може зустрінемося?
Таня завмерла. Навіщо він подзвонив? Чому саме зараз, вже стільки часу пройшло. Діма, одразу ж помітив, як обличчя дружини стало похмурим.
– Хто там?
Таня закотила очі, і він все зрозумів. Діма обережно підійшов до неї та взяв слухавку. Дівчина здивовано підняла брови, але він ніжно приклав їй до вуст палець і підмигнув. Антон продовжував свій монолог:
– Мені такі дивні сни сняться, ніби ми були зграєю вовків і випадково натрапили на мисливців, мене сильно поранили... Хтось підібрав мене в лісі і вилікував, ти була поруч деякий час, але не змогла жити в неволі, не витримала і втекла... Кожного ранку я прокидаюсь і відчуваю як тебе не вистачає. Я знаю, знаю, що сильно завинив перед тобою, але... Ти ще мене слухаєш?
– Слухаю, – раптом прозвучав незнайомий чоловічий голос.
– Це хто?
– Чоловік Тані. То що там з вовками? У мене аж подих перехопило!

Антон одразу ж відключився. Злість накрила його з головою, такого він не очікував. Який ще чоловік?! У сні про нього нічого не було!