Магічний понеділок
Понеділок видався як завжди як у всіх. Незліченні розмови, переписки, складні рішення лилися наче злива після сонячних вихідних. Майже десята вечора, а Женя все ще сиділа на роботі. Більше року вона гостро відчувала всі симптоми вигорання. Кожну п’ятницю обіцяла собі взяти довгу відпустку на місяць-два. І кожного довбаного понеділка знову відкривала свій ноут і розгрібала пошту.

Вона чесно та відчайдушно любила свою роботу сейлз менеджера: успішні угоди, класні бізнес-подорожі в різні куточки світу. Але минулого року все полетіло шкереберть. Коронавірус зі своїми обмежувальними заходами перевернув цілий світ. На роботі постійно щось вибухало то тут, то там, а їхній команді доводилось швидко гасити пожежі. Постійний стрес виснажував. Нічого не хотілось. Життя проносилося повз неї, а вона ніби стояла осторонь і мовчки спостерігала.

Сьогодні їй потрібно було вичитати важливий договір, а вона вже більше двох годин просто дивиться в монітор і клацає мишкою по фотографіях знайомих. У всіх сім'ї, діти, кішки, собаки, торти зі свічками на дні народження. Те, до чого вона ніколи особливо не прагнула, зараз викликало в неї неймовірні заздрощі. Навіть ті стрьомні букети тюльпанів на Восьме Березня.

Дівчина відкрила пошту і швидко написала листа своєму менеджерові, щоб прочитав вранці. Час бігти. Нарешті, настав той самий магічний понеділок!

Охоронець закрив за нею двері, вона остання покидала офіс. На вулиці почав падати сніг. Женя сіла в машину, увімкнула музику, але одразу ж вимкнула. Настрій був не той, захотілося поринути у свої почуття та думки. Дівчина зробила кілька глибоких вдихів і видихів, намагаючись заспокоїти серце, що так калатало. Уже через кілька хвилин Женя мчала по нічному місту. Додому можна не їхати, паспорт із собою. Без заторів вона дістанеться до аеропорту за годину.
"Невже я справді це роблю? – лунало в голові. – Ох, нічого собі! Що буде? Що буде!”

Вона заїхала на платну зупинку, де зазвичай залишала машину, коли летіла кудись. Може й треба було б поїхати додому та взяти хоч якісь речі. Але вона боялась, що це відчуття драйву та свободи мине, і вранці вона знову повернеться в офіс. У вирі своїх думок вона підійшла до дверей терміналу, де охоронець одразу ж повернув її на землю.

– Ваш квиток, будь ласка.
– А в мене ще немає, я йду до каси, щоб купити.
– На жаль, ми не можемо вас пропустити. Для входу в термінал потрібен квиток.
– Я не можу його купити в касі?
– Виходить, що так.

Дівчина розчаровано відійшла з проходу. Ось так і будь спонтанною. У голові вже з’явився ідеальний план втечі з пригодами. А як здивувався б касир, що вона хоче купити білет наосліп. Цікаво, чи взагалі можна так? Женя дістала телефон, розмірковуючи, кого ж попросити взяти їй квиток майже опівночі. Гугл – найкращий радник у таких справах, вона ввела в пошук “Мандрівка наосліп”.
На превеликий подив, перший же заголовок розповідав, що якась чартерна авіакомпанія дійсно пропонує таку послугу 24/7!

“Ця подорож змінить ваше життя назавжди!”

Джекпот! Женя швидко відправила повідомлення на номер бота і в ту ж мить отримала відповідь. Оператор попросила її завантажити додаток, де вона мала ознайомитися з умовами та поставити підпис відбитком пальця. Вона швидко пробігла очима по договору і відсканувала свій відбиток пальця, погоджуючись з усіма умовами. Оператор одразу попередила, що оформлення замовлення може зайняти до десяти хвилин. Це були найдовші хвилини в її житті.

Перші дві хвилини Женя, не блимаючи, дивилась у телефон, раптом квиток прийде раніше. Між третьою і п’ятою – відчула себе дуже наївною і почала боятися, що її просто кинуть на гроші. Після п’яти хвилин очікування уже повним ходом картала себе за таке, насправді, дуркувате і дуже інфантильне рішення. А від сьомої до восьмої хвилини заспокоїлась і мріяла, щоб мандрівка випала на якусь теплу та екзотичну країну. І ось на дев’ятій хвилині телефон нарешті телінькнув у кишені. Прийшов квиток! Яке щастя! Він прийшов! Підстрибнувши на місці, вона одразу ж помчала до охоронця, і він пустив її до теплого терміналу.

В аеропорті було чимало людей, незважаючи на карантин. На екрані з’явилось нове повідомлення від оператора:
– Посадка на ваш рейс уже почалась, у вас термінал G.
– А що це за термінал? У Борисполі немає такого. Я постійно літаю, навіть не чула, – швидко набирала вона повідомлення.
– Це новий. Відкрийте наш додаток і отримаєте інтерактивну карту з підказками, як до нього пройти.
– Ого, круто! Дякую!

Женя дістала телефон, на екрані з’явилася мила біленька киця, яка замурчала та побігла вперед. Дівчина швидко пішла за кішкою до загадкового нового терміналу. Добре, що в неї не було з собою валіз, бо маршрут нагадував справжній квест. Дивина та й годі. Дякуючи киці, вона все ж таки встигла останньою на реєстрацію. Далі ще два поверхи – і ось вона вже в черзі на посадку!

Бортпровідниця привітно посміхнулася і привіталася англійською мовою. Отже, екіпаж не український. У салоні, на диво, панувала тиша, усі пасажири сиділи через одне порожнє місце посередині. Ніхто не сварився, де чия валіза буде стояти; не просив помінятися місцями; навіть діти не галасували. Дітей, до речі, взагалі не було. Женя швидко пройшла до свого місця в хвості.
Зазвучав приємний голос пілота, який вітав їх на борту літака, він попередив, щоб усі зайняли свої місця, пристебнули ремені безпеки та приготувалися до приголомшливої подорожі, що змінить їхнє життя назавжди.
“Рівень маркетингу зашкалює. Подорож, що змінить моє життя назавжди!” – з посмішкою подумала дівчина. Стало цікаво, чи є ще такі пасажири, хто купив квиток наосліп.

– А ви не підкажете, куди летить цей літак? – трохи ніяково запитала вона у свого сусіда.
– Хлопець посміхнувся і стиснув плечима:
– Чесно кажучи, гадки не маю. Я купив мандрівку наосліп.
– Нічого собі! – здивовано вигукнула Женя. Я також! А чому так вирішили?
– Та просто, – посміхнувся хлопець. – Побачив рекламу десь в інтернеті і вирішив спробувати.
– Не знаю, як ви тримаєтесь, мені вже так цікаво, куди я лечу.
– Справжні пригоди!
– Так!

Адреналін потроху знижувався, і Женя відчула втому. Як тільки в салоні літака приглушили світло, вона заснула.
Здалося, що очі закрилися буквально на хвилинку, коли яскраве світло вже проникло під повіки. Дівчина не одразу зрозуміла, де вона, і що відбувається. Лише через кілька секунд пригадала всі події минулої ночі. Вони все ще летіли. Нічого собі! Через океан! Сусід, що сидів біля вікна, кудись зник, і Женя, скориставшись можливістю, зазирнула у вікно. Крізь білі хмари світилась блакитна безмежна вода. Їй одразу ж захотілося в туалет, але, мабуть, сусід саме там і був. Як він зміг так прослизнути повз неї, щоб не розбудити?! Почекавши хвилин п’ять, вона все ж таки вирішила піти на розвідку. Туалет виявився вільним!

Зробивши всі свої справи, дівчина вийшла в коридор. Женя ще була дуже сонна, та все одно відчула, що щось не так. У літаку стало аж занадто тихо. Дівчина озирнулась навкруги і лише тепер зрозуміла, що не тільки її сусід кудись пропав, але й усі інші пасажири. Як таке може бути? Вона повільно пройшла вперед. Дійсно, усі сидіння були порожні. Не було навіть бортпровідників. Серце почало калатати та відбивати чіткий ритм у закладених вухах. Треба зайти до кабіни пілотів, там точно хтось повинен бути, адже літак летить. Тремтячою рукою вона постукала, ніхто не відповів. Дівчина відкрила двері і ледь не зомліла. У кабіні теж нікого не було, літак летів на автопілоті. Женя завмерла і повільно переводила погляд з одного датчика на другий. Захотілось закрити очі і прокинутись.

– Я сплю, – прошепотіла вона. – Це сон. Треба прокинутись.

Женя замружила очі. Відкрила і знову замружила. Так тривало кілька хвилин, після чого вона почала себе щипати, це теж не допомагало. Дівчина повернулась у салон і сіла в одне з крісел.

– Літак летить з шаленою швидкістю над океаном, на борту лише я, і гадки не маю, що робити. Як таке може бути? Ніяк! Тож мені не треба нічого робити. Це точно сон. Я – психологічно здорова людина, адекватна. Таке не могло трапитись. Пілоти не покидають літак разом з пасажирами. Це просто сон, і я почекаю, поки прокинусь. Можливо, мені треба заснути зараз. Саме так. Буду спати.

Женя зручно вмостилась у кріслі і закрила очі. З усіх сил вона намагалась заснути, але нервувала і постійно відкривала очі. Знову й знову. Нічого не змінювалось. Через деякий час вона нарешті зрозуміла, що не спить і розплакалась так сильно, на скільки лише була здатна. Треба повернутись у кабіну пілотів. Але навіщо? Вона геть нічого в цьому не розуміла.

Тут дівчина згадала про мобільний додаток, який скачала в аеропорті, і одразу ж дістала телефон. Не розуміючи, що саме шукає, зв’язку та інтернету не було, просто клацала на кожен пункт меню, аж поки погляд зачепився за підзаголовок “Детальні інструкції, як керувати літаком”.
– Що?! – гнівно видихнула вона. – Це що жарт?! Це неможливо! Неможливо! Агов! Мене хтось чує? Негайно припиніть це все!

Вона кричала так голосно, як тільки вистачало сил, та ніхто не озивався.